Побутує думка, ніби слава українських кобзарів припадала лише на ХVII- ХVIII століття, коли вони мандрували Україною та оспівували в думах подвиги козацтва Запорізького. Але це зовсім не так. Сліпі співці продовжували свою роботу, якою вважали уславлення славетних синів України, аж до початку ХХ століття. За часів радянської влади ситуація змінилася, вільних мандрівників прибрали з українського простору розстрілами та репресіями. Але залишили аматорські колективи, таких по Україні утворилося чимало, яскравим прикладом тому – Кривий Ріг. Працювали бандуристи, які намагалися зберегти національну самобутність за радянських часів. Серед них – і талановитий криворізький бандурист, музикант Віктор Джурджій, який передавав і вдосконалював традиції кобзарства протягом всього свого життя. Далі на kryvyi-rih-trend.
Перші кроки на шляху творчого успіху
Віктор Євдокимович Джурджій народився 28 квітня 1908 року в селі Березівка Подільської губернії, нинішній Гайворонський район Кіровоградської області. В дитинстві сильно перехворів на золотуху і майже втратив зір. На той час чимало сліпих підлітків подавалися в учні до кобзарів, замислювався над цим і Віктор. Коли підріс, поїхав до Кривого Рогу, де й захопився грою бандуриста Данила Щербини. Влаштувався працювати до ансамблю бандуристів, там познайомився з талановитим музикантом Дмитром Андрусенком, його ученицею, солісткою Лесею Сахно, котра вже їздила з концертами по Україні. Вони й допомогли освоїти складну науку. Віктор мріяв грати й співати саме козацькі думи та пісні, тому подався у 1930 році до Одеси на робітфак по класу бандури. Але там вчили лише пісням про Леніна та Сталіна, тому юнак самотужки освоїв вимріяний репертуар та почав виступати в сільських клубах, де його радо приймали.
Талановитого бандуриста помітили, у 1933 році його призначили керівником бандуристської капели на руднику імені Ілліча у Кривому Розі. Паралельно Джурджій працював солістом на місцевій радіостудії. Учні згадували, що він дуже відповідально ставився до виступів, не шкодував часу пояснити, показати, запалював всіх своїм ентузіазмом. Гурт виступав на підприємствах Кривого Рогу, всі концерти проходили з величезним успіхом. Крім козацьких дум, виконували пісні на слова Шевченка. На обласній олімпіаді профспілок металургів у 1936 році гурт посів перше місце, потім став переможцем олімпіади республіканської. Віктор Євдокимович намагався захопити якомога більше людей чарівним співом бандури, тому в 1938 році створив капелу ще й в клубі станції Старий Оскол у Курській області. Згодом працював у Полтавській філармонії, керував ансамблем філармонії Луганської, де його й захопила війна.
Козацька пісня Джурджія у полум’ї війни та після неї
З початком Другої світової Віктор Джурджій разом зі своїм ансамблем їздив по прифронтових смугах, шпиталях, підтримуючи запальною піснею солдат. Вирвався з оточення. Його старання оцінили грамотою від головнокомандувача Київським округом. У 1944 році виступав у складі Державного українського народного хору імені Григорія Верьовки. І сам Григорій, і його дружина Елеонора Скрипчинська, й інші відомі музиканти відзначали Віктора, як талановитого митця. Він зачаровував слухачів душевністю виконання, особливо виділявся лірико-драматичний тенор. Найбільшу славу принесла бандуристу “Дума про Велику Вітчизняну війну”, яку написав кобзар Перепелюк, вперше вона прозвучала в 1945 році в Колонній залі Республіканської філармонії.
Але потім знову потягнуло Джурджія до Кривого Рогу, міста, яке полюбив на все життя. В 1953 році він вже створив народний хор при Будинку культури заводу “Комуніст”, із супроводом не лише бандури, а й інших українських інструментів. Митець прагнув організувати колектив на кшалт хору імені Верьовки, де довго працював, і це йому певною мірою вдалося. Що підтверджують грамоти колективу з відзнаками переможця республіканського огляду 1956 року, лауреата фестивалю молоді 1957 року. Ще встигав Віктор Джурджій викладати мистецтво гри на бандурі в школі селища Терни (нинішній Тернівський район Кривого Рогу), керувати хором “Краяни” під час зйомок фільму “Пісні над Дніпром”.
На схилі прожитих років
Українським народним хором у Кривому Розі Віктор Євдокимович керував аж до 1967 року. Потім подався на Кіровоградщину, де створив капелу бандуристів в селищі Рівне. Але невтомна натура не давала спокою, і в 1976 році, перебуваючи вже в похилому віці, радянський бандурист повернувся до Кривбасу, де не один рік керував дитячим ансамблем бандуристок “Зірочка” при Палаці культури Південного комбінату. А в Тернівському районі ще й очолював український народний хор та оркестр народних інструментів при районному Палаці культури.
Віктор Євдокимович не лише виконував пісні, а й писав музику до них. Особливою популярністю користувалися його “Марш шахтарів”, “Кривбас коханий”, “Край шахтарський” за текстами Григорія Самійленка. До кінця своїх днів Віктор Джурджій залишався запальним ентузіастом, який вмів захоплювати інших, бандуристом козацького краю, вірним голосу свого інструменту. Пішов з життя у вересні 1986 року, шанований не лише закоханими у музику містянами. За свою діяльність був нагороджений срібною, бронзовою медалями, орденом “Знак Пошани”.
