Пісні “Тріо Маренич” добре пам’ятає старше покоління, адже популярність цього гурту зашкалювала у 70-80-х роках минулого століття, їх знали не лише в Радянському Союзі, а й за кордоном. Як зізнаються деякі українці, в дитинстві закохалися в українську мову саме, завдяки пісням Мареничів. І сьогодні їх виступи в архівних записах люди слухають із задоволенням: старовинні українські пісні в аранжуванні під гітару, губну гармошку та маракаси. Гурт складався з чоловіка та двох жінок: з дружиною Антоніною та її сестрою Світланою виступав Валерій Маренич – корінний криворіжець, котрий досяг значної слави, завдяки своєму таланту та працелюбності. Далі на kryvyi-rih-trend.
Звичайний хлопець з Гданцівки
Валерія Маренича називають радянським та українським співаком, композитором, музикантом, званням Народного артиста України він заслужено пишається все життя. Народився майбутній співак 3 січня 1946 року у Кривому Розі, навчався в СШ №29, дитинство провів на Гданцівці (один зі старих районів Центрально-Міського району). Паралельно закінчив музичну школу №1, потім – Луцьке кульпросвітучилище. Сам Валерій згадував, що любов до музики прищепили батьки: тато грав у духовому оркестрі на заводі в Кривому Розі, мама співала в Дніпропетровській філармонії. Вона ж і показала акорди для семиструнної гітари, чим захопився хлопець.
Як виникло “Тріо Маренич”?
З майбутньою дружиною та членом гурту Валерій познайомився в 1969 році, спочатку вони співали дуетом, потім Антоніна запросила ще й сестру Світлану. Хоча Світлана мала прізвище “Городецька”, люди так і називали співаючу родину – тріо Мареничів. Одружилися Валерій із Тонею в 1971 році. Того ж року колектив став переможцем на огляді ВІА в Харкові, манера виконання сильно відрізнялася від інших: співали неголосно, грали на невеличких, ручних інструментах. А головне – репертуар, гурт обрав відомі народні та улюблені пісні “Посилала мене мати”, “Ой у гаю при Дунаю”, “Несе Галя воду”, “Ой під вишнею”, “Тиша навкруги”, “Чом ти не прийшов?” та багато інших. Тексти вишукували в архівах, збирали, адаптували під своє виконання. Більшість українців ці пісні знали й охоче підспівували, підтримували виконавців оплесками на концертах.
На телеекранах виступи Мареничів вперше з’явилися у 1978 році, і з того часу їхня популярність тільки зростала. В 1979 році “Мелодія” випустила першу платівку, вийшла телеверсія на “Укрфільмі”. Того ж року кожен з колективу “Тріо Маренич” отримав звання Заслуженого артиста Української РСР, нагородою стала поїздка на Кубу. Втім, за кордон їх так і не пустили. Ще гурт успішно виступив на Євробаченні, де представляв Радянську Україну, з піснями “Ой у гаю при Дунаю” і “Несе Галя воду”. Славі Мареничів тоді навіть трохи позаздрив популярний радянський співак Муслім Магомаєв, зазначивши в інтерв’ю, що хотів би дати азербайджанській пісні такі ж крила, як Мареничі – українській.
Падіння з музичного Олімпу
Хтозна, як би склалася доля тріо, коли б не спротив гурту грати за існуючими тоді неписаними правилами “поведінки при дворі”. Відмовилися виступати на великому урядовому концерті, бо Антоніна захворіла, або представити пісні під фонограму. Потім не стали виступати на Московській Олімпіаді у 1980-81 роках, виконувати патріотичні радянські пісні. Поступово записи тріо прибрали з радіо і телебачення, а концерти дозволяли тільки на Волині. Можливо, свою роль зіграло, що Валерій Маренич любив пісні січових стрільців і охоче їх виконував. Але те, що зірка тріо закотилася – факт, зникнення з музичного Олімпу породило чутки, ніби “Тріо Маренич” емігрували за кордон. Хоча насправді їм вдавалося лише іноді вибиратися на гастролі до Польщі і одного разу – до Північної Америки в 1992 році.
Повернення з небуття
Згадали про легендарний колектив у 1994 році, коли вони відзначили 20-річчя свого гурту великими концертами в столичному палаці “Україна”. Після цього протрималися ще 9 років, у 2003-му кожному присвоїли звання Народного артиста України. Але вже через рік гурт розпався, Валерій Маренич став давати сольні виступи, як і його напарниці. У 2004 році випустив довгограй “Пісні волинських авторів”, ще через рік – диск “Ген, на узліссі хрест мовчить”. Народний артист України зумів зібрати близько 20 повстанських і героїчних пісень на слова волинських, львівських і київських авторів: “Нами снили поліські пущі”, “Зв’язкова”, “Я сьогодні від вас від’їжджаю”. Більш відомий на Волині, сам співак зізнається, що там завжди залишається його пісенна душа. А от серце – в Кривому Розі.
До рідного міста іноді навідується, хоча ніколи свої візити не афішує. Під час одного з таких візитів мені пощастило зустрітися з легендарним Мареничем. Валерій Петрович, незважаючи на похилий вік, тримався бадьоро, хоча мав, за чим шкодувати. “Ні концертів, ні гастролей, – сумно всміхнувся. – Враження, що ті, хто має гроші, але не має голосу – на сцені, а без грошей і з голосом – тих забули. Під фонограму вже всі артисти виступають. Але ж справжні почуття тільки живий голос здатен передати! Та найбільше мене засмучує, що й люди навкруги стали якимись штучними. І усмішки штучні, й цінності, бояться висловити щирі почуття. Так не має бути! Нам всім треба стати добрішими”.
Характер Валерія Маренича у вчинках
Відомо, що Валерій Петрович мешкав у Луцьку, сертифікат на нове житло йому вручив у березні 2012 року тодішній губернатор Волині Борис Климчук. Видатні заслуги Маренича перед Україною в галузі культури та мистецтва теж були відзначені, в січні 2019 року Народного артиста України нагородили Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню. Весь цей час Валерій Петрович не полишав сподівань на власний гастрольний тур, приймав різні запрошення. У листопаді 2019 року був гостем фестивалю “Оберіг”, іноді виступав перед захисниками України в шпиталях. Часто висловлював думку, що українцям треба активніше діяти, а не балачками перейматися, що й підтверджував своїм власним прикладом. Про те, як склалося його життя після початку російсько-української війни, інформації немає. Залишається сподіватися, що сильний характер та любов до пісень січових стрільців й досі підтримують легендарного співця та музиканта.
